ТЕХНОЛОГІЧНІ  ПАРКИ УКРАЇНИ: ДОСВІД ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПАРК  — форма територіальної інтеграції науки, освіти й виробництва у вигляді об’єднання наукових організацій, проектно-конструкторських бюро, навчальних закладів, виробничих підприємств або їх підрозділів з метою  прискорення розробки і застосування науково- технічних і техніко- технологічних досягнень. ^п

 Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа. — К., 2000.  ⁴

Тенденції та явища, котрі сьогодні багато в чому визначають стан української економіки (структурні й галузеві проблеми виробництва, його велика ресурсна залежність, ситуаційність економічного зростання, не­обхідність диверсифікації, заг­роза спаду у зв'язку з нестабільністю нафтоенергетичного ринку, переважання некон­курентоспроможних товарів та послуг, що виробляються у країні), є передусім наслідком низького рівня її технологічного розвитку. Окреслена ситуація склалася на тлі того, що в Україні все ще існують визнані у світі наукові школи, які, попри все, не припиняють процесу проду­кування нових знань, технологій, інноваційного капі­талу.

Аналізуючи проблеми формування інноваційної моделі економіки, необхідно звернути увагу насампе­ред на розвиток тих осередків інноваційної діяльності, які шляхом концентрації наукових, промислових, фінансових ресурсів забезпечують виробниче впрова­дження наукомістких розробок і високих технологій, випуск конкурентоспроможної продукції. Не менш важливою проблемою є створення оновленого націо­нального технологічного сектора економіки, який би об'єднував державні й комерційні підприємства. Ідеться про технопарки.

Сьогодні в більшості розвинутих країн світу техно­парки є основними елементами інфраструктури, що забезпечує функціонування інноваційної моделі націо­нальної економіки. Органи державної влади в цих краї­нах, розуміючи важливу роль технопарків, здійснюють стосовно них особливу економічну політику, яка вклю­чає надання податкових та кредитних пільг, цільове фінансування окремих інноваційних розробок, держав­не замовлення на інноваційну продукцію тощо.

Наприклад, переважну частину фінансування нау­кові і технологічні парки Європи одержують від дер­жави: у Великобританії — 62 %, ФРН — 78, Франції — 74, Нідерландах — близько 70, у Бельгії — майже 100 %. Крім загальних вкладень в інфраструктуру технопарків і створення сприятливого для їхньої діяльності середо­вища, чималі кошти виділяються для пільгового кре­дитування окремих проектів. Особливо характерно це для Японії, де ціла низка державних і недержавних фондів, банків, корпорацій надають для розробки й організації випуску наукомісткої продукції довгострокові       кредити під дуже пільговий відсоток. За такої підтримки технологічні парки за­безпечують не тільки розвиток наукомісткого сектора національної економіки, а й наповнення внутрішньо­го та зовнішнього ринків високотехнологічною про­дукцією.

Модель створення технопарків у США меншою мірою ґрунтується на державному фінансуванні і більше використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. Технопарки США зорієнтовані не стільки на створення нових робочих місць, скільки на розробку та виведен­ня на ринок нових продуктів і технологій.

Але було б помилкою розглядати технопарки тільки як первинний компонент інноваційної моделі розвитку економіки. Проблема полягає в тому, що, на відміну від інших форм організації ринку, інноваційна еконо­міка є найвищою формою еволюції індустріальної еко­номіки. Вона з'явилася завдяки найсильнішій за ос­танні 50 років конкуренції, фактично «революційним» змінам в організації виробництва та менеджменту. Тех­нопарки й інноваційна економіка загалом стали ре­альною перемогою розумної і довгострокової стратегії над схемами здобуття «швидких грошей», коли прави­ло «сьогодні вклав — завтра отримав» не спрацьовує, бо прибуток з'явиться тільки в перспективі. Незапе­речний факт: стара економіка йде в минуле, і перемо­же тільки той, хто осягне природу інноваційної еконо­міки.

Інноваційна економіка та постіндустріальне су­спільство почали формуватися на Заході в 60-х роках як результат високих темпів економічного зростання на базі нової (інформаційної) парадигми організації соціального простору. Саме тоді індустріальна еконо­міка стала відходити на другий план перед інформаційними технологіями. То був час, коли пріоритетам» стратегічних планів західних економік ставали не про­сто економічне зростання і ринкова стабільність, а й орієнтація на виробництво високих технологій та інте­лектуальний капітал. Не випадково в той період ви­никли нові форми управління виробництвом і техніки продукування знань — технологічні парки.

Головна ідея створення технологічних парків зво­дилася до комплексної організації наукомісткого ви­робництва і максимального сприяння виникненню та впровадженню нових технологій. Але найважливіше — те, що пильна увага приділялася концентрації всіх еле­ментів інноваційного процесу, насамперед творчого по­тенціалу людей. Забезпечувалися всі умови для інтенси­фікації та креативізації процесу праці, коли її основними стимулами ставали не тільки матеріальна винагорода, а й творчі, моральні, командні чинники, що самі собою були вельми цінними і з матеріальної точки зору, бо приноси­ли нечувані дивіденди. Інтелектуальний капітал став об'єк­том соціального визнання, каталізатором матеріального добробуту і впевненості в майбутньому.

У результаті на Заході виникла нова техніка соці­ального успіху, що поступово перетворилася на взірець самореалізації для сотень і тисяч людей. Гарантією еко­номічних здобутків став успіх у самореалізації, а розвиток особистості й розумові здібності відігравали роль справжнього рушія нової еко­номіки. Сьогодні визначальною стратегією західних інновацій­но орієнтованих суспільств є клас інтелектуалів соці­альною основою якого висту­пає середній клас, а головною ознакою слугує здатність про­дукувати нові знання. «Клас інтелектуалів» дедалі більшою мірою контролює економічний розвиток західних суспільств.

Взаємозумовлені процеси нагромадження матеріального багатства і вихід на перший план інтелектуальних чин­ників економічного зростання — це фундамент виник­нення постіндустріального суспільства.

Саме технопарки дали змогу поєднати як технологічні, і суспільне значущі аспекти постіндустріального сус­пільства. По-перше, це фактори креативної організації управління, а саме новітні технології організації праці, принципи «гнучкої спеціалізації» та «модульного вироб­ництва», ідея «креативної корпорації». По-друге, факто­ри соціально-мобілізаційного характеру, як-от: забезпе­чення єдиного організаційно-технологічного простору для праці, формування надматеріалістичного ставлення до ро­боти та корпоративних етичних цінностей. Технопарки можна назвати також науково-економічними структура­ми, у яких інновація є вхідним і кінцевим продуктом. Відбувається інноватизація не тільки виробничого про­цесу, а й самих принципів організації виробництва.

Щодо України, то наукомісткі виробництва, техноло­гічне оновлення, своєчасність запровадження наукових відкриттів, бюджетне фінансування академічної науки були і залишаються найгострішими проблемами, що сто­ять перед державою протягом останнього десятиліття. Саме це коло проблем змусило вчених шукати нові фор­ми організації та фінансування науково-дослідної і нау­ково-виробничої роботи, які б відповідали новим економічним умовам. Аналіз показав, що такою формою органі­зації можуть стати технопарки як найбільш ефективна система, котра відповідає новим державним завданням, ситуації дефіциту бюджетних коштів для фінансування науки і забезпечена прийнятими в усьому світі фінансо­вими пільгами для науково-виробничих установ. Саме тому з метою активізації інноваційної та наукоюї діяльності в Україні, створення та запровадження у Виробництво конкурентоспроможних виробів і технологічних процесів Верховна Рада України 16 липня 1999 р. Прийняла Закон України «Про спеціальний режим інветиційної та інноваційної діяльності технологічних парків Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання мені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів». Надалі до переліку технопарків, на які поширюється дія названого закону, ввійшли технологічні парки «Вуглемаш» (жовтень 2001 р.), «Укрінфотех», «Інститут технічної тепло­фізики», «Київська політехніка» й «Інтелектуальні інфор­маційні технології» (березень 2002 р.). Реально технологічні парки України розпочали свою діяльність у IV кварталі 2000 р.

На сьогодні зареєстровано сім техно­парків: «Інститут монокри­сталів», «Інститут електро­зварювання імені Є. О. Па­тона», «Напівпровідникові технології і матеріали, опто­електроніка та сенсорна тех­ніка», «Вуглемаш», «Інсти­тут технічної теплофізики», «Київська політехніка» та «Укрінфотех», з яких най­активніше функціонують перших чотири. Кожен з технопарків має свою специфіку та спрямування діяль­ності.

Аналіз чотирирічної роботи технологічних парків по­казує високу результативність виконання ними іннова­ційних проектів. Розгляньмо окремі показники їхньої еко­номічної діяльності. У цілому з моменту свого створення дотепер технопарки виробили інноваційну продукцію на суму 1 млрд 382 млн 396 тис. грн. Обсяг випуску іннова­ційної продукції тільки в І півріччі 2003 р. становив 611,453 млн грн., що істотно перевищує показники поперед­нього року. У 2002 р. 94 підприємства (у складі технопарків) виробили інноваційну продукцію на суму 581,9 млн грн, що дорівнює приблизно 4,6 % всієї відвантаженої інновацій­ної продукції в Україні. Тільки протягом 2002 р. цей по­казник виріс порівняно з 2001 р. на 210 %.

За роки свого функціонування технологічні парки України не лише довели свою здатність виживати в непростих економічних умовах, а й продемонстрували високий інноваційний потенціал. І це відбувається за реальної відсутності істотних структурно-технологічних зрушень в економіці. Так, тривають процеси привати­зації, зростають показники промислового виробницт­ва, ВВП, але це аж ніяк не свідчить про якісні пере­творення — зростання продуктивності, технологічну модернізацію, виробничі інновації, високі технології. За таких обставин технопарки мають стати первинною базою нової української технологічної платформи, про­відним засобом виробництва якої є інновації і техно­логії їх впровадження.

Проте останнім часом на шляху діяльності технопарків виникають деякі труднощі, пов'язані насампе­ред з недосконалістю відповідної законодавчої бази. Основний блок питань зосереджений навколо пільг, отримуваних технопарками у процесі виконання інве­стиційних та інноваційних проектів, виробничого за­провадження наукомістких розробок та високих тех­нологій.

Проаналізуємо співвідношення загального обсягу пільг, отриманих технопарками, і загального обсягу витрат на інноваційні проекти за період 2000—І півріччя 2003 рр.:

Особливо слід підкреслити той факт, що значна частина загального обсягу реінвестицій направляється на розвиток державних підприємств і організацій Національної академії наук України. Отже, технопарки  виконують функції Державного бюджету України, на­даючи істотну допомогу для розвитку цих організацій.

Серед найбільш успішних проектів технопарків слід відзначити такі.

У рамках інноваційного проекту СП «Технокомп-ресормаш» (м. Суми) створено і впроваджено у вироб­ництво шість нових типів сучасної компресорної тех­ніки, яка своїми характеристиками не поступається за­рубіжним аналогам.

Науково-дослідне відділення оптичних та конструк­ційних кристалів НТК «Інститут монокристалів» НАН України (м. Харків) розробило і впровадило у вироб­ництво нову унікальну технологію вирощування вели­ких монокристалів сапфіру, що дозволило у 2002 р. розпочати випуск цієї продукції.

Спільне підприємство «Технойод» (м. Саки) на базі власних розробок створило унікальне виробництво особливо чистого йоду та його солей, що дало змогу практично витіснити з українського ринку іноземних виробників (раніше такі виробництва існували лише у США, Німеччині та Росії); за 2002 р. обсяг випущеної продукції перевищив 15 тонн.

Особливе значення мають проекти ВАТ «Фармак» (м. Київ) і СП «Інтерхім» (м. Одеса), у рамках яких іде будівництво сучасних цехів для виробництва лікарсь­ких препаратів відповідно до міжнародного стандарту 6МР. Завдяки спеціальному режиму діяльності технопарків спорудження і устатковування цих складних виробничих потужностей здійснюється за рекордно короткий строк. Перший з названих об'єктів розпочав роботу в травні, а другий — наприкінці вересня.

Науково-виробнича компанія «Діапрофмед» у рам­ках інноваційного проекту займається розробкою тест-систем для виявлення різних захворювань; у 2002 р. випущено майже 49 тис. тест-систем 16 видів, у тому числі два типи тест-систем для ветеринарії.

До переліку інноваційної продукції, що виробляється в технопарку «Інститут монокристалів», також входять медичні гомографічні гамма-камери, сцинтиляційні де­тектори для приладів радіаційних вимірювань і медич­ного обладнання, вироби промислової електроніки, особливо чисті хімічні речовини та матеріали, сучасні функціональні матеріали й вироби з них, а також при­лади та устаткування на їх основі для потреб медици­ни, біотехнології, агропромислового комплексу, при­ладобудування, хімічної промисловості, інформаційних технологій.

У технопарку «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» основні діючі пріоритети — це розроблення енергоефективних і ресурсоощадних виробни­чих технологій, нових матеріалів і конструкцій, охоро­на довкілля. Сьогодні пильна увага приділяється ство­ренню нових технологій контактного зварювання, ви­пуску сучасних машин та устаткування для контактно­го, дугового і плазмового зварювання, у тому числі для зварювання високоміцних залізничних рейок і хресто­вин. У цих проектах беруть участь такі відомі підприєм­ства, як ВАТ «Каховський завод електрозварювально­го устаткування» й Інженерний центр зварювання тис­ком, що входить до складу ІЕЗ.

Пріоритетним напрямом технопарку «Напівпровід­никові технології і матеріали, оптоелектроніка та сен­сорна техніка» є створення сенсорнооснащених при­строїв, устаткування, машин, а також енерго- і ресур­соощадних систем контролю та управління технологіч­ними процесами і виробництвами в машинобудуванні, металургії, енергетиці, на транспорті, в авіа- та ракет­но-космічній галузях, нафтовій та газовій промисло­вості, агропромисловому комплексі. Важливим показ­ником діяльності цього технопарку стало дострокове впровадження в серпні 2003 р. енергоощадної автома­тизованої системи гідрозбивання окалини (систему розроблено Київським інститутом автоматики для ВАТ «Алчевський металургійний комбінат»); випробування системи на стані 2800 цього підприємства при непе­рервній роботі протягом місяця показало її високу ефек­тивність порівняно з аналогами, що використовували­ся раніше. Технопарк «Вуглемаш» спрямовує свою діяльність здебільшого на впровадження інновацій для потреб паливно-енергетичного комплексу, коксохіміч­ної, металургійної, гірничорудної та хімічної галузей промисловості. Наприклад, протягом останнього року на Краматорському заводі важкого верстатобудування успішно освоєно виробництво безцентровотокарних верстатів для виробів діаметром 6—360 мм з високоміц­них сталей та сплавів.

 (Друкуємо за виданням: Економіка України. — 2004. — № 1.)